Військове кладовище

Це дуже різноманітне в архітектурному плані кладовище, на якому поховано майже 2 тисячі жертв Другої світової війни. Відвідувачі прогулюються зручними алеями між польовим вівтарем і гравійною площею, макетом битви, пам’ятниками та солдатськими могилами. У боях за Колобжег, що тривали з 4 до 18 березня 1945 року, загинуло 1450 польських солдатів і кілька сотень радянських — наводяться цифри від 250 до 400. Дата заснування військового кладовища збігається з датою відкриття Пам’ятника «Весілля з морем» — 1963 рік. Спільним є також автор оформлення обох цих місць — скульптор Віктор Толкін. Це був час, коли мешканці Колобжежа переорієнтовувалися на розвиток міста як курорту та прибирали сліди війни, які тоді ще були всюди. Водночас було відомо, що цей лише двотижневий березневий епізод в історії міста 1945 року назавжди залишиться в історії як одна з найважливіших подій і потребує увічнення. У 1963 році на цей військовий цвинтар, як його досі в народі називають: «на Зеленієві», були ексгумовані останки солдатів, які до того часу були розкидані по маленьких кладовищах і в поодиноких могилах по всьому місту та в околицях Колобжега. Найбільший такий цвинтар було облаштовано одразу після війни біля маяка. На ньому спочивали переважно червоноармійці. Свій сучасний вигляд військовий некрополь набув у 1980 році за проектом кошалінського скульптора Зигмунта Вуйка. Саме тоді, по той бік від існуючого з 60-х років Пам’ятника Слави, що вирізняється щитом із двома Грюнвальдськими хрестами, було облаштовано площу з польовим вівтарем та встановлено Пам’ятник-саркофаг «За польський Колобжег», а перед ним — бронзову макетну модель, що зображує рухи тактичних підрозділів та мініатюри будівель — найважливіших точок вуличної битви в березні 1945 року. Цвинтар розширюється й донині. Ексгумовані тіла солдатів у 13 масових могилах та 2 окремі могили героїчної підпоручиці Емілії Гєрчак і майора Константина Кліменки — Героя Радянського Союзу — вже не є єдиними. Зліва від вівтаря облаштовано ділянку для семи солдатів Армії «Помор’є» — військовополонених, яких взяли в полон у вересні 1939 року і які померли в лазареті в тодішньому німецькому Колобжезі. Поруч розташовано місце поховання солдатів Армії Крайової. На протилежному боці площі розташована ділянка для ветеранів війни, а за нею — ділянка для засланців із Сибіру та інших жертв радянських переслідувань, які після війни оселилися в Колобжецькому повіті. Є також дві могили німецьких льотчиків, тіла яких було знайдено в 1991 році в уламках літака Focke-Wulff 190, що розбився біля входу в порт. Уламки літака та особисті речі пілота й механіка зберігаються в Музеї польської зброї. 

Не всі прізвища, що фігурують на надгробках масових поховань, відповідають дійсності, оскільки через роки було важко ідентифікувати людські останки, які не мали так званих «несмертників». 

Біля головної частини кладовища розташоване місце поховання учасників боїв за Колобжег, під Леніно та на Західному фронті, зокрема під Монте-Касіно. Незважаючи на колишні суперечки, ветерани у Колобжегу утворили єдину організацію, що об’єднує учасників боїв на всіх фронтах. Доки живий останній учасник Другої світової війни, військове кладовище в Колобжегу буде розширюватися.

Для будівництва польового вівтаря використали каміння з церкви святого Георгія, за яку точилися кровопролитні бої. Церква, хоч і не була повністю зруйнована, але, як на тодішні колобжезькі стандарти, збереглася в цілком хорошому стані, проте після війни її розібрали.

Біля ділянки сибірських засланців розташована стіна пам’яті жертв радянських таборів «Голгофа Сходу», а також ділянка справжніх залізничних колій, що нагадує про страждання вивезених на схід.

Значний вплив на вигляд військового кладовища має доглянута зелень, якої тут не бракує. Військове кладовище, як і все міське кладовище, перебуває під опікою товариства «Міська зелень».