Палац

Палац у Пенькові був зведений у 1851 році Генріхом Фрідріхом фон Беловим. Це була одноповерхова будівля з ламаним дахом. У палаці знаходилася таємнича Молитовна зала. Зі історією роду Белових пов’язана цікава подія, що стосується заснування цим правлячим родом нової віри — секти беловіан. Це відбулося в першій половині XIX століття. Секта знайшла чимало послідовників на землях Славенського та Слупського повітів. У 1820 році її засновники остаточно розірвали зв’язки з панівною церквою й переконували, що сучасні священнослужителі втратили віру й стали лише чиновниками. Члени секти самостійно проводили богослужіння в приватних будинках, читали Біблію, релігійні книги й навіть укладали шлюби. Місцева влада була стурбована таким швидким розвитком нового релігійного руху. На беловців накладали штрафи, проводили численні перевірки. Все це призвело до того, що після смерті засновників руху їхні наступники повернулися до лона протестантської віри.

Свій сучасний вигляд палац набув на початку XX століття, у 1906–1907 роках. Герхард Генріх Філіп фон Белов збудував нову резиденцію, використавши частину старого палацу. Кардинально перебудована частина старої резиденції стала основною частиною нового палацу. Його звели в еклектичному стилі. Палац побудували під керівництвом слоупського архітектора Едуарда Коха. Він розташований у мальовничому оточенні, на березі озера Пеньковського, у парку з цікавим деревостаном. До палацу зі східного боку веде вражаюча алея дубів шипуватих. Палац — це монументальна триповерхова споруда. Він зберіг донині свій первісний шарм.

Останньою власницею палацу в 1945 році була Сибілла Шах фон Віттенау — дочка Герхарда Генріха Філіпа фон Белова, будівничого палацу, яка мешкала тут разом із родиною після смерті батька. Родина вчинила самогубство, дізнавшись про наближення росіян до Пенькова. Могила Сибілли, її чоловіка та дружини Герхарда Генріха Філіпа — Еви — розташована на території парку.

З 1994 року палац перебуває у приватній власності. Після Другої світової війни тут, зокрема, розміщувався Державний центр розведення племінної худоби, також тут була їдальня, будинок культури та бібліотека. Палац не відкритий для відвідування, але добре видно з дороги.