Міська ратуша

Історична, а також нинішня резиденція міської ради — це друга за розмірами та величчю пам’ятка Колобжега після базиліки. Безперечна окраса Старого міста, яку охоче увічнюють на фотографіях та листівках. Хоча будівля нагадує шотландський оборонний замок (і це справедливо, адже архітектор шукав там натхнення перед створенням проекту), вона ніколи не виконувала військових функцій. Він не такий старий, як можна було б очікувати в місті з тисячолітньою історією. Будівля з червоної цегли була зведена в 1829–1832 роках у неоготичному стилі за проектом архітектора Карла Фрідріха Шінкла, відомого не лише в Німеччині. Колобжег тоді потребував нової ратуші, оскільки попередня згоріла в липні 1807 року під обстрілом наполеонівських військ, що облягали місто. Від зруйнованої споруди XIV століття залишилася лише частина підвалів та північно-західний кут — з боку сучасної районної адміністрації. Відмінності між готикою та неоготикою помітні неозброєним оком: цегла, вікна та кам’яні колони дещо відрізняються.

З висоти пташиного польоту будівля нагадує букву «С», відкриту з південного боку. З фасаду, піднявшись сходами, можна потрапити у внутрішній дворик, де розташовані головні двері та два входи до крил ратуші. У центрі височіє годинникова вежа з гербом міста та емблемою Польщі. З ратуші лунає міський гейналь. Його можна почути о 9.00, 15.00 та 18.00. У 2014 році в підвалах було відкрито міський музей «Patria Colbergiensis», створений на основі приватної колекції закоханого в місто Роберта Мазярза. Експонати він роками збирав на аукціонах по всьому світу у відомий лише йому спосіб, аж поки не утворилася колекція, яка вже не вміщається в його будинку. Він вирішив за власний кошт організувати музей і поділитися своєю пристрастю з іншими. Музей сусідить із музичним рестораном «Адабар», який вже багато років займає підвали з прекрасними склепіннями, що старші за саму будівлю, оскільки є залишками старої ратуші.  У ратуші розташовані офіс міської ради, відділ реєстрації актів цивільного стану, галерея сучасного мистецтва, деякі відділи міської адміністрації та туристична інформація. У історичній концертній залі відбуваються урочисті заходи.

Історична будівля займає центральне місце на площі, оточеній кам’яницями так званої «нової старої частини міста» з магазинами та закладами харчування. Перед ратушею монетний майстер карбує ювілейні монети, а з 2015 року тут також стоїть ганебний стовп, але лише як атракція для туристів.

У минулому справжній ганебний стовп знаходився ззаду ратуші. Турист має привід підійти туди через постать Якуба Адебара, про якого донині ходять легенди. Перш ніж розпочати розповідь про цього юнака, варто озирнутися, чи немає поблизу неповнолітніх, адже тут переплітаються драматичні політичні, сенсаційні та любовні сюжети першої половини XVI століття.

1524 рік у Колобжегу минув під знаком повстання цехів проти міської ради, в якій домінували патриції. У вересні на чолі протестувальників став Якуб Адебар, і нікого не бентежило те, що він сам був патрицієм і радником. Якуб був сином бургомістра і в майбутньому розраховував успадкувати цю посаду, але до того часу хотів вирішити сімейну, навіть поколінну суперечку з домінуючою в Раді родиною Шліффенів. Тож він спровокував повстання й домігся ослаблення міської ради таким чином, що 48 представників цехів утворили нібито другу палату, яка також мала право висловлюватися у справах, що стосувалися Колобжега. Патриції втратили монополію на владу, відтоді враховувалися результати голосування в обох радах. Боротьба за вплив на цьому не закінчилася. Якуб уклав угоду з єпископом Каменського Еразмом фон Мантеуффлем і почав представляти його інтереси. Протилежний табір розцінив це як державну зраду. У результаті амбітного місцевого політика було заарештовано, а між Різдвом і Новим роком йому відрубали голову... Драматизм цих подій дещо пом’якшують перекази, згідно з якими Яків прожив коротке, але зате яскраве життя. Кажуть, його цікавили не лише справи та політика, а й нестримні пристрасті до жінок. І саме його подвиги як коханця, чий шарм впливав як на незаміжніх, так і на заміжніх жінок, мали стати справжньою причиною арешту та страти молодого Адебара. Як було насправді?

Одна з колон ратуші, та, біля якої знаходився міський ганебний стовп, називається «колоною Адебара», оскільки на ній витесано маскарон — обличчя легендарного лідера міського повстання та тогочасного Казанови. Варто її знайти, нахилитися, щоб знизу розгледіти викарбувані в кам’яній головці колони очі, ніс і рот. Ті, хто прагне щастя в коханні, гладять це обличчя й мріють. Одне можна сказати напевно: колона з викарбуваним обличчям Адебара вціліла під час пожежі Наполеонівської війни, і коли вся ратуша згоріла, саме ця її частина вціліла. Вціліла й легенда...