Військове кладовище

Військове кладовище у Валчі — одне з найбільших такого типу в Польщі. Рішення про його створення влада міста Валчі ухвалила в середині 1949 року, визнавши за необхідне зібрати в одному місці польських і радянських солдатів, які загинули на території Валчського повіту під час Другої світової війни. Тому довелося провести ексгумацію в багатьох місцях регіону. Перша ексгумація відбулася 2 грудня 1949 року на тодішньому Військовому кладовищі на вулиці Героїв (нинішня алея Тисячоліття). Потім у багатьох населених пунктах проводилися подальші ексгумаційні роботи. Кілька десятків колективних могил розташовані амфітеатрально на площі 8625^м² навколо підвищення з обеліском. Поруч встановлено два хрести — католицький та православний. На головній плиті розміщено урни з землею з полів битв, а біля входу на кладовище встановлено пам’ятник на честь солдатів, які боролися за захоплення Поморського валу, спроектований Едмундом Майковським і виконаний Броніславом Хромим — відомим і шанованим художником-скульптором. Офіційне відкриття Військового кладовища відбулося 31 жовтня 1962 року за участю цивільних та військових представників центральної влади. У 20-ту річницю прориву укріплень Поморського валу 14 лютого 1965 року тут відбулися центральні урочистості за участю маршала Польщі Маріана Спихальського, генералітету Польської армії та Радянської армії, а також Болеслава Кєневича, який прибув із Радянського Союзу. Наразі до традицій міста Валець належать урочистості на Військовому кладовищі з нагоди річниці початку Другої світової війни, річниці прориву Поморського валу та річниці закінчення Другої світової війни.

Офіційно зазначається, що тут поховано 4390 польських та 1638 радянських солдатів, які загинули у 1945 році, проте, на думку Маріана Віатра, який роками досліджує історію цього кладовища, існують досить значні розбіжності щодо кількості похованих тут тіл. Сьогодні, через понад півстоліття від заснування цього кладовища, неможливо встановити точну кількість похованих тут солдатів. Тим більше, що тут знайшли останній притулок не лише солдати, які загинули в бойових діях та внаслідок нещасних випадків у повоєнний час, а й примусові робітники та члени їхніх сімей, які померли в німецькому полоні в 1939 – 1944 роках, а на надгробках викарбувані імена двохсот тридцяти польських солдатів, які в «Книзі полеглих» зазначені як зниклі безвісти.